×
Друг – тільки в моїй пам’яті
Цей лист надійшов до редакції «газети по-київськи» після публікації статті про ритуальні послуги для тварин (№ 55, від 26.03). Ми друкуємо його зі скороченнями

“Шановна редакціє « Газети по-київськи »! Хочу подякувати вам за інформацію, яку ви розмістили в розділі« Зоосад ». Немає нічого страшнішого, ніж втратити близького друга, особливо для таких як я, людей самотніх.

Я все життя напружено і багато працював, і так склалося, що створити сім’ю не вийшло. А коли вийшов на пенсію, відчув, як же важко жити одному, коли вже нікуди поспішати і нема про що переживати. Тільки доля змилостивилася, і одного разу до нас у під’їзд підкинули кілька цуценят. Хтось приніс їх прямо в коробці з-під взуття і залишив біля вхідних дверей. Я одного і забрав, інших розібрали сусіди. Коли я брав свого Джека, то навіть не знав, яким він виросте – адже батьків ніхто не бачив. А коли пес підріс, він перетворився в такого красеня, що я ним пишався – високий, сухорлявий, він чимось нагадував сетера. Тепер я не боявся, що ввечері залишуся на самоті – Джек завжди був поруч.

І ми прожили з ним десять років, разом виїжджали на все літо на дачу, разом зимували в місті.

Але прийшов його час, і він пішов. Я поховав його в найближчій лісопосадці, і часто ходив на його могилу. Нічим її не позначав, просто запам’ятав дерево, під яким був мій друг.

А не так давно там почалося будівництво, частина лісопосадки відгородили парканом, викорчували всі дерева, і зараз там будують якийсь комплекс.

Немає тепер могили мого Джека, і ходити мені нікуди.

От якби тоді я кремував його і заховав урночки у себе на дачі, все було б по-іншому. Я б не відчував себе винним перед його пам’яттю … “

Андрій ЗАХАРЧЕНКО